українська російська англійська
Інтерв'ю Міністра екології та природних ресурсів Остапа Семерака газеті «Урядовий кур'єр» №56 від 24 березня 2017 року
24.03.2017 | 10:00

Міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак: «Попри шалений спротив старих схем, реформи відбуваються»

 

На момент нашої розмови березень вже побив три температурні рекорди, тож перше питання — про клімат:

— Остапе Михайловичу, що буде, що робити?

— Якщо середня температура повітря на планеті й далі підніматиметься, то і ми, українці, попрощаємося з усіма нашими приморськими курортами, які попросту затопить, та з родючими нивами південних областей, оскільки ці регіони перетворяться на посушливі зони. Величезні втрати чекають й на інші країни. Тому світ шукає можливості зупинити зміни клімату. Зокрема, зменшити викиди парникових газів (вуглекислий, оксиди азоту, сполуки сірки та інші), які, на думку вчених, активно сприяють розігріву атмосфери. Саме таке завдання має вирішити Паризька угода, яку погодили 195 країн у грудні 2015 року.

— Україна серед цих країн?

— Так, «Париж» — це рух під парасолькою ООН. Україна як ініціатор створення та засновник ООН тепер також є ініціатором та лідером створення та розвитку Паризької угоди. Ми треті в Європі ратифікували цю угоду (попереду тільки французи, яких сама назва конвенції до цього зобов’язувала, та угорці). Маємо використати цю перевагу для посилення авторитету України у світі.

— Скільки коштів треба нам витратити на виконання умов угоди?

— Родзинка «Парижа» — національні внески, які вимірюються не у грошах, а у зменшенні викидів, що покращує вплив на клімат. Кожна країна погоджується зробити стільки, скільки має можливостей. Одне з основних джерел збільшення кількості парникових газів — спалювання викопних енергоресурсів — нафти, газу, вугілля. Тобто треба або «уловлювати» ці гази на кінці труби, яка стоїть на теплостанції або меткомбінаті, чи ще десь, або — що набагато вірніше — міняти технологію, і отримувати енергію або метал іншим способом.

— Які зобов’язання бере на себе Україна?

— Україна зобов’язалася викидати парникових газів не більше 60% від того обсягу, який вона викидала у 1990. Це не верхня межа наших можливостей, оскільки сьогодні ми й так викидаємо лише 40% від обсягів 1990. Не тому, що покращили технології. Просто скоротилася промисловість, впала економіка.

Неурядові організації ще у 2015 вимагали від Уряду України узяти суворіші зобов’язання. Але бізнесове лобі проти. Не хоче вкладати кошти у модернізацію виробництва, олігархат не звик розвиватися цивілізовано.

І тут «Париж» може нам дуже допомогти, бо, за умовами угоди, високорозвинена країна може зробити свій внесок у зменшення викидів на планеті шляхом транспортування сучасних технологій у сусідню країну. Наприклад, через оновлення технологічного циклу металургійного комбінату.

— Тобто нас змусять модернізовуватися?

— Україна нині перебуває на історичному роздоріжжі. Якщо ми зробимо стрибок у часі і почнемо мислити як країни — світові лідери з розвиненою економікою, то за кілька десятиліть будемо у світовому авангарді. Бо нині ми намагаємося не те що вскочити в останній вагон потягу, а наздоганяємо його, хоч вже й диму від паротягу не видно. Більшість «реформ», які сьогодні пропонуються, це європейські кальки десятилітньої свіжості. А ми мусимо запровадити технології, які будуть затребувані завтра. Нам варто міняти ставлення, скажімо, до вугільних шахт, які в усьому світі закриваються. А у нас дотуються з метою продовжити їх неефективну роботу. 90% наших ТЕЦ працюють на вугіллі, негативно впливаючи на клімат. Потрібно швидко шукати інші джерела енергії, паралельно реконструюючи існуючі потужності. Тому ми разом з Міненерговугілля активно співпрацюємо з теплогенерацією, з металургами у пошуках рішень для Національного плану скорочення викидів.

— Весь світ переходить на альтернативні джерела енергії. А що у нас?

— Величезні можливості відкриваються у використанні сонячної енергії. На організований Мінприроди конкурс інвестпроектів сонячних електростанцій у зоні відчуження подали заявки понад 50 компаній. Їх приваблює наявність у зоні інфраструктури, мереж передачі електроенергії та чітко прописаної завдяки нещодавно ухваленим змінам до законодавства процедури використання земель зони. Але не думайте, що це відбулося за помахом чарівної палички. Зміни до законодавства, які «розморозили» використання території зони для таких проектів, далися нам дуже нелегко. Так само, як і реалізація цієї ідеї. Наприклад, з’ясувалося, що перш ніж оголосити конкурс, треба оформити для місця майбутніх проектів поштову адресу.

Але з часів початку незалежності, цей регіон вже був зоною, тобто територією зі спеціальним статусом, процедури присвоєння адрес там немає. І не існує процедури такої. І якийсь чиновник невисокого рівня готовий «зарубати» весь фронт розвитку відновлювальної енергетики в Чорнобилі. Уявіть, скільки часу і зусиль іде на вирішення таких дріб’язкових проблем. І це можна вирішити лише на рівні міністра. Просто панує таке ставлення до проектів. Чиновникам старої школи байдуже до винесених проектів, які потрібні країні. Мені часом бридко, як дріб’язково мислять люди. Адресу ми таки оформили. Але ще скільки усього треба зробити у інших сферах, стільки процедур спростити, аби до нас прийшли інвестиції, у тому числі — екологічні.

— Викиди — не лише вплив на клімат, це отруєне повітря, смог, як той, що вже двічі у цьому році огортав Київ і викликав буквально паніку у мешканців столиці. Як влада буде заохочувати та/або змушувати ці підприємства до зменшення викидів — адже на сьогодні ні таких примусів, ні таких заохочень не існує? Чи будуть розроблені відповідні законопроекти? Коли? Ким?

— Компанії, які котируються на західних риках, без примусу займаються модернізацією економіки, бо їм треба бути екодружніми до довкілля, клімату. Але це — дороге задоволення. Тому Мінприроди активно шукало спосіб допомогти у такій ситуації бізнесу. Ми підписали відповідні меморандуми з фінустановами, і вже у жовтні 2016 Міжнародна фінансова корпорація та один з державних банків видали перший екокредит українському бізнесу, а саме — Запоріжсталі на встановлення нового фільтру для очищення викидів у атмосферне повітря. Ще 16 підприємств ведуть переговори про такі кредити. Це переважно підприємства зі списку ТОП-100 найбільших забруднювачів, який складений і контролюється нашим міністерством. Ви легко можете знайти його на нашому сайті http://www.menr.gov.ua/control/control4.

Кожне підприємство має погодити ліміти викидів і план їх зменшення. У зв’язку з укладанням Угоди про асоціацію з ЄС такі плани було оновлено. Наприклад, після громадських слухань прогресивні плани надали два меткомбінати у Маріуполі та Арселор-міттал у Кривому Розі. Наше завдання як міністерства — контролювати виконання цих планів. Але швидко і легко не буде. Впровадження таких планів лише у металургії — це мільярди доларів інвестицій у підприємства. І десятиліття роботи. Щодо примусу до зменшення викидів. Мені неприємно, коли у русі дерегуляції і полегшення ведення бізнесу ігноруються питання охорони природи.

— Ще нещодавно Ви самі були народним депутатом. Невже напрацьовані у ВРУ контакти не допомагають?

— Співпраця з парламентом у нашого міністерства є. Хотілося, аби  була кращою, але ж Верховна Рада — це своєрідний зріз суспільства. А у нашого суспільства у шкалі пріоритетів державної політики питання охорони природи — на низьких позиціях. Тоді як на Заході №1 — це боротьба з тероризмом, а №2 — це охорона природи і протидія змінам клімату. Обама був активним учасником руху за збереження клімату, Грібаускайте, Меркель, Олланд постійно виступають на ці теми.

У нас поки що такої уваги до проблем довкілля немає, але останнім часом усе ж більше про це почали говорити. За останній рік було два Дні екології у Верховній Раді, у які, зокрема, було ухвалено важливі європейські законопроекти про Стратегічну екологічну оцінку та Оцінку впливу на довкілля, які лежали понад рік без руху. Вони допоможуть, зокрема, зупиняти зведення шкідливих об’єктів, блокувати непродумані програми та проекти. У цих законах є й антикорупційна складова, яка відчутно зменшує і спокуси для чиновників, і обмежує маніпуляції з боку псевдогромадських організацій.

— Коли ці закони запрацюють?

— Вони були ветовані Президентом, і їх зараз доопрацьовує парламент з урахуванням зауважень. Це доволі великі і складні документи, тому у них така нелегка доля. Але без них нам і у власному домі навести лад буде складно, і до Європи наблизитись, бо їх ухвалення — частина наших зобов’язань відповідно до Угоди про асоціацію.

— Громадяни, а особливо активісти екологічних НУО, критикують Мінприроди за повільний, на їх думку, темп реформ, за те, що на місцях мало що змінюється.

— Так, критика є, хоча зазначу, що є й підтримка від тих же неурядових організацій, галузевих об’єднань підприємців, громадських ініціатив. Скажімо, маємо як критику Концепції поводження з відходами, так і підтримку тих чи інших її положень, причому часто від одних і тих же організацій. Це нормальний процес.

Щодо змін на місцях. Природоохоронна робота відчутно страждає, зокрема, через відсутність у нашого міністерства облуправлінь, які були знищені псевдореформою у 2011 році. Це дуже погіршує можливості комунікації між територіальними органами влади і Мінприроди.

Розумію, що у часи скорочення видатків відновлення колишньої структури неможливе. Тому треба будувати співпрацю між міністерством, департаментами екології ОДА та екологічними комісіями облрад. Зокрема, щодо витрачання коштів екологічного податку. У 2016 році зібрано 1,8 млрд. гривень екоподатків. З них лише 20%, тобто десь 360 мільйонів залишається на національному рівні, і на їх витрачання Мінприроди може якось вплинути, решта ж передається на місця. Ними розпорядяться обласні (55 % від суми ) та місцеві (25%) ради. На жаль, часто ці чималі кошти витрачаються не за призначенням — ремонтують дороги, купують обладнання для лікарень. Мер одного з найбільш забруднених міст якось звернувся до мене з пропозицією на ці кошти закупити рентген-апарати для міських поліклінік. Уявляєте цинізм? Замість витратити кошти на зменшення забруднень, і, відповідно, захворювань легень, купують апарати.

— Як Ви оцінюєте існуючу систему екологічного контролю? Як неіснуючу?

— Якщо продовжити розмову про контроль та моніторинг за викидами, це, швидше, схоже на систему видачі індульгенцій. Недобросовісний бізнесмен іде у проектний інститут і замовляє розрахунок викидів. Обласні управління екології їх затверджують. І далі за цими розрахунками платяться екоподатки. Але оскільки у бізнесмена є спокуса платати менше, то він просить проектувальників занизити результати розрахунків. За свідченням експертів, різниця може бути чотирикратною.

Зараз перевірити це практично неможливо. Держекоінспекція — руїна. З великими труднощами нарешті вдалося звільнити колишнього керівника цього органу. Нове керівництво зараз «розгрібає завали», але складно мотивувати підлеглих, які отримували донедавна дві тисячі гривень, а зараз – мінімальну зарплату. Тому треба проводити реформу на кшталт патрульної поліції. Плюс ще впроваджувати багато специфічних новацій. Потрібні якісні пересувні лабораторії, сертифіковане обладнання, зміни принципів роботи та оплати. Досить лише нагадати, що екоінспектори згідно з трудовим законодавством не працюють вночі. Але саме у цей час доби хитрі порушники з метою економії електроенергії відключають очисне обладнання або здійснюють позапланові викиди.

Концепція реформування екоконтролю вже створена і зараз узгоджується в інших відомствах, але швидко результати ми, на жаль не побачимо, це тривалий процес. Тим часом пропонуємо бізнесу нову модель співпраці, щоб підприємства встановлювали прилади контролю на кожній точці викидів та в зоні впливу. З електронною передачею даних в єдину базу моніторингу. Це відповідає зобов’язанням України щодо Протоколу про реєстри викидів і перенесення забруднювачів (це — додаток до Оргуської конвенції). Цей протокол Верховна Рада ратифікувала у лютому 2016.

— І все ж, чому так повільно?

— Я за дуже швидкий рух, і мене самого іноді, «підкошує» реальність. Після скорочення штатів це фізично робити непросто. В міністерстві є лише 241посада. Та ще й не усі заповнені, бо на ставку, наприклад, 5900 гривень, ми не можемо знайти висококваліфікованого юриста. Бо на ринку праці Києва для такого роду спеціалістів це не конкурентна зарплата. Це — перша причина. Друга — традиційна совкова бюрократична інерція.

— Чому поруч із закликами менше контролювати бізнес і перейти на європейську модель корпоративної відповідальності нічого не говориться про необхідність одночасно посилювати санкції за порушення також до європейського рівня — штрафів у десятки тисяч євро, позбавлення ліцензій тощо?

— Так, до нас постійно звертається бізнес з вимогами дерегуляції. І у тому, що треба спрощувати процедури, зменшувати кількість дозвільних документів, запроваджувати корпоративну відповідальність бізнесу, я згоден. Але з іншого боку намагаюся пояснити підприємцям, що Мінприроди — це якраз суворий регулятор. На жаль, лише на совість людей покладатися не можна. Повторю: я прихильник штрафів на цьому етапі. Про європейські їх розміри поки не можу нічого сказати, а щодо ліцензій…

Через цей механізм намагаємося упорядкувати поводження з небезпечними відходами. З величезними зусиллями вдалося ухвалити нові ліцензійні умови для підприємств, які ці відходи переробляють. Зараз перевіряємо бізнес на відповідність цим новим умовам. Понад півсотні ліцензій хочемо або анулювати, або зупинити, бо їх власники не мають часто ні обладнання, ні умов для ведення такого бізнесу, ні висновків про безпеку технологій для довкілля і людей. Що роблять такі «бізнесмени»? Йдуть відразу скаржитися до Державної регуляторної служби. Служба відповідно до існуючих процедур призупиняє дію нашого наказу про зупинку підприємства. Розгляд деяких скарг триває вже по три місяці, і весь цей час ці «підприємства» начебто переробляють небезпечні відходи які, боюся, мешканці сусідніх сіл знайдуть у яру або лісосмузі.

Проблем справді багато. Вони накопичувалися роками, і ми стикаємося не лише з великими обсягами роботи, а й з геть несподіваними перешкодами. Проте ми вже маємо позитивні результати, будуємо хороший фундамент для подальших реформ. Поки що їх не завжди видно на місцях, але прогрес у розвитку справи охорони довкілля в Україні очевидний.

 

Олег ЛИСТОПАД,

«Урядовий кур’єр»

 

 

версія для друку
Анонси
27 липня - конкурсний відбір на посаду незалежного члена наглядової ради публічного акціонерного товариства НАК "Нафтогаз України"
8 липня відзначатимуть Міжнародний день Дністра
2 липня відбудуться заходи з відзначення 25-ї річниці Військово-Морських Сил ЗС України
30 червня - кінцевий строк подачі пропозицій щодо закупівлі послуг на розробку веб-порталу з питань європейської інтеграції
30 червня - проведення Міжвідомчої комісії з узгодження режимів роботи дніпровських та дністровських водосховищ на липень 2017 року
29 червня відбудеться відкриття Технічної сесії 21-ої Генеральної Асамблеї Внутрішньо-європейської організації податкових адміністрацій
29 червня відзначатимуть Міжнародний День Дніпра
28 червня відбудеться флеш-моб до Дня Конституції України за участі Міністра юстиції України
27-28 червня Павло Клімкін здійснить робочий візит до Італійської Республіки
26-27 червня у Німеччині Голова Держенергоефективності представить інвестиційний потенціал відновлюваної енергетики України